НІЖИН: сторінки історії стародавнього міста

ОСТЕР: ЗВІДКИ ЦЯ НАЗВА?

Славне і багате тисячолітньою історією місто Ніжин мальовничо розкинулось уздовж обох берегів тихоплиної річки Остер. Безумовно, у далекому минулому вона була судноплавною. Міліти почала порівняно недавно, внаслідок бездумного втручання людей у довкілля. Вирубування лісів та осушування боліт, що почалися ще у XVII столітті, призвели до порушення рівноваги у природі, викликали суттєве зниження рівня ґрунтових вод. Як наслідок, вже наприкінці 1780-х років відомий дослідник О. Шафонський писав про Остер: «в тех только местах сия река видна, где она мельничными плотинами запружена, а в других более, болото представляет; хотя, впрочем, около самых Белых Веж (біля витоків Остра — О. М.) больших судов разломанные куски находили, по коим бы заключить должно, что. она в древности была так же глубока, как Десна или самый Днепр».

Звичайно, порівняння Остра з Десною та Дніпром є перебільшенням, але невеличкі та середні за розмірами човни могли спокійно плавати Остром у ті далекі часи. Ймовірно, тут існувала велика кількість волоків, за допомогою яких стародавні купці перетягували свої човни з товарами, зокрема, з Остра з Удай або Трубіж. З'єднані невеликими протоками та струмками в єдину транспортно-комунікаційну систему, ці річки забезпечували активний обмін та торгівлю між сусідніми племенами, що населяли простори сучасної Лівобережної України. За свідченням відомого дослідника О.Русова, ще у кінці XIX століття під час весняної повені після сніжної зими до села Пашківка під Ніжином, що лежить на річці В'юниці (ліва притока Остра), через невеличкий лісистий перевал доходили води з річки Удаю, з'єднуючи таким чином басейни річок Десни та Сули.

Не відкидаючи можливості існування на Острі волоків, цікаве пояснення фактам, наведеним О. Шафонським, свого часу запропонував відомий дослідник старожитно-стей Лівобережної України В. Ляскоронський. Вивчаючи історію Переяславської землі, він писав: «признавая несомненным более высокий уровень речных вод в древнее время сравнительно с нынешним, ученые убедились, что древние жители приречных мест сплавляли весной, во время половодья, в Днепр или Дон выстроенные на месте суда. Если такое судно по каким-либо причинам не успевало дойти благополучно до большой реки, то оно или погибало, или же оставалось там до будущего года». Не підтвердження своєї думки дослідник наводив конкретний приклад. Ще у середині XIX століття у верхів'ях річки Донця артілі майстрів будували великі морські човни, які під час весняної повені сплавляли до Таганрога для продажу. Заперечуючи масове давнє судноплавство по притоках середнього Дніпра, дослідник визнавав, що невеличкі човни безперешкодно пересувалися по багатьох ріках та річках, сприяючи таким чином розвитку відносин між віддаленими частинами Руської землі.

Сьогодні мало хто знає, що у минул часи річка Остер мала назву дещо відмінну від сучасної. На рубежі XVI-XVII століть у Московській державі було складено «Книгу Большому Чертежу», своєрідний покажчик до першої географічної карти східнослов'янських земель. Цей «Большой Чертеж», на жаль, до нашого часу не дійшов, але у «Книзі» зустрічаємо такий цікавий опис: «а от Чернигова 60 верст вниз по Десне на левой стороне город Остер, а под ним впала в Десну речка Острь, а река Острь вытекла из-под городища Белыя Вежи от верху Удая». В іншому документі 1659 року, в якому йдеться про військові дії поміж московськими та козацькими загонами біля Ніжина, зустрічаємо таке повідомлення про пересування війська: «воєвода велел государевым ратным людем за реку Остредь перебратца».

Проте, найдавнішою письмовою згадкою про річку Остер є повідомлення «Повісті временних літ», де під 988 роком розповідається про містобудівельну діяльність князя Володимира Святославича: «И рече Володимер: се не добро есть мало городов около Киева. И нача ставити породы по Десне, и по Устрьи, по Трубешеви, и по Суле, и по Стугне...». Саме в ті часи по Остру проходив міцний оборонний рубіж, який захищав центр Сіверянської землі — Чернігів — від нападів степових кочівників з південного сходу. Археологічні дослідження останніх років переконливо довели, що саме на рубежі IX-X століття на березі Остра і виникла невеличка фортеця, що поклала початок сучасному Ніжину. Цікаво, що у тому ж таки літопису під 1098 роком є згадка про ще один важливий оборонний форпост Руської землі — сучасне місто Остер, яке тоді називалось «Городець на Въстри».

Отже, можна простежити, як з плином часу змінюється назва річки, перетворюючись на сучасну: «Устрь» — «Въстрь» ("Вострь")— «Острь» — «Остредь» — «Остер». Але як же пояснити походження цієї назви?

Первинний зміст цього слова для нас, сучасників, загубився у темряві століть. Адже назви річок, або гідроніми, завжди мають більш давнє походження, ніж назви населених пунктів та сухопутних географічних об'єктів. Наші далекі предки, які ще не знали осілого життя, мандрували з місця на місце, маючи за орієнтири саме річки. Отже, й річкові назви виникали у прадавніх мовах набагато раніше від інших.

Спостереження дослідників виявилися дуже цікавими. Неодноразово висловлювалась думка про те, що назва річки походить від великих риб осетрів, що начебто раніше водилися у ній. Інші дослідники вважали, що назва річки походить від давньоруського «вострь», «острь» — гострий, різкий. Київський історик М. Корінний схильний відносити походження назви річки Остер до часів готської навали (IV—V століття), оскільки німецькою мовою «Озіег» означає «східний». На думку вченого, саме по Остру тоді проходив східний кордон готських володінь.8

Але на думку археолога В. Петрова, яку поділяє більшість дослідників, слов'янська приналежність усіх гідронімів з основою «стр» є незаперечною: їхнє поширення цілком співпадає з ареалом поширення слов'янських археологічних пам'яток у межах України. Бачимо подібні назви в Дністровському басейні — це річки Стрвяж, Стривець, Стривники, Струга, Стриня, Стрий, Стрила, Стрипа тощо. Подібні гідроніми спостерігаємо і на Правобережному Поліссі: Струмень, Стремеча, Простирнь, Стир, Струважа. Є такі назви і на лісостеповому Лівобережжі: зокрема Остер, Острище, Стрижень, Стриж, Остереч, Струга, Стряни, Устром, Стропове, Стрільники тощо.

Як справедливо відзначає краєзнавець з Носівки І.Буняк (дивись публікацію в «Сіверянському літописі», № 4, 1996), посилаючись на мовознавчі дослідження Зіновії Франко, основа «стр» в українських гідронімах має індоєвропейське походження. Сполучення «стр» у річкових назвах є відгомоном одного з прадавніх слів, що використовувалося для назв водоймищ. Характер і зміст його буде зрозумілим, якщо порівняти однокорінні слова, що трапляються у слов'янських та балтійських мовах. Досить згадати старослав'янське «строуя», «строумень», «стремя»; російське — «струя», «стремнина», «струг», «остров», «быстрый; українське — «струмок», «стрижень», «струга»; польське — «Struga», «Strumien» тощо. Цікаво, що подібні слова знаходимо й у словниках балтійських народів — у латиській, литовській та пруській мовах. Усі вони походять від давньоіндоєвропейського «Оsrovati» — «обтікати, омивати». Індоєвропейська мова існувала близько 5-4 тисяч років тому. Найближчою до неї, що збереглася до наших днів, є санскритська, якою користуються деякі народи Північної Індії. У санскриті досі існує дієслово «Stravati» — «текти» (порівняймо литовське «Srava» — «течія»). Близько трьох тисяч років тому складні етнокультурні процеси призвели до поділу колись єдиного індоєвропейського народу. Від спільного індоєвропейського кореня поступово відбруньковувались германська, слов'янська та балтійська мови. Ці складні процеси етногенезу супроводжувалися переселенням цілих племен та інших груп на теренах Євразії. За даними археології Індоєвропейське населення в Україні з'являється не пізніше початку бронзового віку — у першому тисячолітті до нашої ери. Саме цим часом і датуються перші археологічні пам'ятки, що їх залишили на берегах Остра наші далекі предки.

Отже, цілком вірогідно, що назва річки Остер походить від прадавнього індоєвропейського слова, яке означало «текуча вода, струмок, річка». Як й інші топоніми, ця назва є унікальною лінгвістичною пам'яткою, що розповідає про найдавнішу історію рідного краю.

                                                                                                                      Олександр МОРОЗОВ