НІЖИН: сторінки історії стародавнього міста

  

Атмосфера старого Ніжина, який вважався містом інтелігентним, глибоко вплинула на майбутнього письменника. Наприкінці життя Олександр Якович тепло згадував цей період: "Ніжин - місто невеличке. На той час воно було осередком освіти задля Чернігівщини і для північної Полтавщини. Тут пишався тоді Безбородьків ліцей. Хоча рука царя Миколи І приголомшила ліцей, а проте все ж він притягував до себе лівобережну "молодіж і надавав Ніжину ваги. До того ж, за Ніжином була добра минувшина історична, найпаче крамарська, через що серед людності було доволі людей з достатками". За спогадами письменника, саме в Ніжині, ще учнем училища, почув він про Тараса Шевченка, який щойно 1846 р. відвідав місто та був з тріумфом зустрінутий студентською молоддю.

Активна громадська діяльність молодого адвоката О.Кониського розпочалася на рубежі 50 - 60 pp. XIX ст. в період пожвавлення українського національно-культурницького руху, пробудженого реформами в Російській імперії. В цей час за ініціативою української інтелігенції створено Петербурзьку громаду, започатковано часопис "Основа", у якому співпрацювали Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, Д. Мордовець та інші. Просвітницькі організації створювалися і в інших містах України.

Активним діячем Полтавської громади став О. Кониський. Разом з іншими діячами брав участь в організації недільних шкіл для дітей, виступав за введення у школі української мови, друкувався на сторінках щотижневого "Чернігівського листка", що його видавав Леонід Глібов, виступав у пресі з церковної тематики. У рамках програми народної освіти, яку започаткували Т. Шевченко, П. Куліш та М. Костомаров, Олександр Кониський створив та видав підручники для недільних шкіл «Українські прописи» (1862) та "Арифметика, або Щотниця" (1863). Написані ним підручники з історії, географії та права були вилучені та заборонені цензурою.

Пожвавлення українського руху занепокоїло петербурзьких можновладців. Звинувативши українську інтелігенцію у "пропаганді сепаратизму", царизм обрушив на неї хвилю цькування та репресій. Горезвісним "валуєвським циркуляром" 1863 р. розігнано недільні школи, припинено видання підручників для народу, придушено українську пресу. Почалися арешти, повністю розгромлено Чернігівську та Полтавську громади. Після арешту та слідства О.Я.Кониський опинився на засланні у далекій Вологодчині...

Звільнившись та відбувши короткочасне лікування за кордоном, О. Кониський повернувся в Україну та оселився на Катеринославщині. Заробляв на хліб адвокатською практикою, активно друкувався. Коли у 1872 р. з письменника зняли поліційний нагляд, він переїхав до Києва і почав працювати у "Київському Телеграфі". Поставивши перед собою складну, але благородну мету - об'єднати наддніпрянську та галицьку інтелігенцію, прагне перетворити галицькі часописи "Правда" та "Зоря" на загальноукраїнські видання.

Плідною була письменницько-публіцистична діяльність О.Кониського: активно листувався з відомими діячами, друкував поезії, оповідання, романи, нариси, рецензії. Відомі понад 150 псевдонімів, під якими виступав О. Кониський (серед них - О. Верниволя, Ф. Горовенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторний та ін.). Але сам письменник досить критично ставився до своєї творчості, розуміючи її публіцистичний характер.

У 1873 p., разом з приятелем кирило-мефодіївцем Д. Пильчиковим, О. Кониський організував збір коштів на відкриття у Львові друкарні для новоствореного Товариства ім. Т. Шевченка. Гроші на просвітницьку справу пожертвували полтавські меценати Є. Милорадович, М. Жученко та сам Кониський. Брав участь у розробці структури Товариства, а по смерті заповів на його потреби 10 тис. карбованців. Співпрацював О. Кониський з галицькою "Просвітою" та буковинською "Руською Бесідою". Для бібліотеки Товариства та архіву "Просвіти" передав безцінні скарби: автографи Т. Шевченка, М. Вовчка, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького І. Карпенка-Карого. П. Kулішa, Л. Глібова, Б. Грінченка, рукописи та спогади про Т. Шевченка брата поета Варфоломія Шевченка, княжни В. Рєпніної, С. Чалого, М. Салтикова-Щедріна.

1897 року О. Кониський, разом з Б.Антоновичем, С.Єфремовим та Є.Чикаленком виступили ініціаторами створення Всеукраїнської загальної організації, громадсько-політичної спілки, яка мусила об'єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації О.Кониський заснував у Києві видавництво "Вік", яке проіснувало 15 років, видавши понад 100 найменувань книжок українською мовою.

На прохання Наукового Товариства ім. Т. Шевченка для першого тому "Наукових записок" О.Кониський почав працювати над ґрунтовною біографією Кобзаря. За 5 років копіткої праці він зібрав та опрацював весь доступний архівний матеріал, об'їхав усі шевченківські місця в Україні, опитав сотні людей... Результатом збиральницької роботи стала двотомна біографічна хроніка «Тарас Шевченко – Грушевський», яка побачила світ у 1898 - 1901 pp. Це велике і ґрунтовне дослідження життя великого Кобзаря не перевершене й досьогодні. Схвальними відгуками на цю працю відізвалися такі визначні діячі українства, як брати О. та Ф. Колесси, А. Кримський, Д. Мордовець, І. Шраг, Д. Яворницький, О. Афанасьєв-Чужбинський. А Іван Франко писав так: "Сею книжкою Кониський поклав найкращий пам'ятник і Шевченкові, і собі самому".

Помер О. Я. Кониський 29 листопада (10 грудня) 1900 р. у Києві і був похований на Байковому кладовищі. За радянських часів творчість Кониського була несправедливо замовчуваною, і лише у 1991 р. написаний ним життєпис Т. Г. Шевченка дочекався виходу в світ у новій і вільній Україні. За влучним висловом упорядниці цього видання В.Л.Смілянської, автор був одним з багатьох українців, чия душа замолоду була обпечена Шевченковим словом.

Олександр Морозов