НІЖИН: сторінки історії стародавнього міста

ЦЕРКВА ПОКРОВА БОЖОЇ МАТЕРІ

Ніжинська Покровська церква за своїми архітектурними рисами помітно відрізняється від інших парафіяльних храмів міста. Розташована на мальовничому високому березі річки Остер, струнка та гармонійно вписана в навколишній міський ландшафт ця споруда й сьогодні, на тлі сучасних багатоповерхових будинків, як і двісті років тому, вражає цілеспрямованою зосередженістю та неземним спокоєм.

Тип "тетраконхового” храму (а саме такою є за своєю архітектурою ніжинська Покровська церква) відомий у світі з давніх давен і склався у Середземномор’ї близько IV ст. по Різдві Христовім під впливом сирійських архітекторів, що працювали на теренах Римської імперії. Особливістю тетраконхових храмів була наявність центрального, як правило, квадратного або прямокутного об’єму, що увінчувався високою світловою банею. Їз чотирьох боків до нього прибудовувалися значно вужчі й нижчі напівкруглі споруди – "конхи” (звідси й назва: з грецької "тетра” - чотирі, "конха” - напівкругла будівля, перекрита склепінням). Особливого поширення цей стиль набув у країнах візантійського культурного ареалу, а в європейській архітектурі Нового часу поширився в епоху Відродження.

На думку відомого дослідника української архітектури В.Вечерського, в Україні тетраконхові храми будували всього лише протягом півстоліття – з 1755 по 1800 рік. Центром їх будівництва стає саме Чернігівщина. Ці храми погано задовольняли потреби православного богослужіння, бо вміщали мало людей, мали маленький вівтар без жертовника, зовсім не мали хорів. Тому й будували їх переважно як храми-пам’ятники на честь важливих подій, або церкви-усипальниці, в яких ховали представників козацької старшини або інших заможних осіб. Саме тому пізніше до них прибудовували додаткові приміщення – притвори, дзвіниці, "теплі” галереї, тощо. Дуже виразною була й зовнішня символіка цих храмів, що уособлювали Ісуса Христа та чотирьох євангелістів. Будівництво подібних храмів припинилося в 1803 році, коли Синод Російської Православної Церкви заборонив споруджувати церкви в українському народному стилі.

Немає жодного сумніву, що й ніжинська Свята Покрова будувалася як храм-пам’ятник на честь визначної для міста події – з нагоди запровадження славнозвісного Покровського ярмарку. Хоча письмові джерела містять надзвичайно скупу інформацію про історію спорудження храму, збереглися цікаві народні перекази, що проливають світло на події сивої давнини. Згідно з ними, на тому місці, де зараз височить Покровська церква, був збудований один з перших, тоді ще дерев’яний, православний храм нашого міста. А відбулося це при таких обставинах.

У 1618 році, після тривалих військових дій, польський король Сигізмунд ІІІ відвоював у Московської держави Чернігово-Сіверські землі та приєднав їх до свого королівства. Щоб зміцнити новий кордон своєї держави, він почав будувати міцні прикордонні фортеці. У 1625 році на колишньому Ніжинському городищі, що протягом кількох століть залишалося спустошеним, король наказав побудувати велику дерев’яну фортецю, а жителям міста надав Магдебурзьке право – комплекс привілеїв, що дозволяли вільно займатися ремеслом та торгівлею.

Звичайно, польський католицький уряд (а Сигізмунд ІІІ був вихованцем і послідовником єзуїтів) у ті часи не сприяв будівництву православних храмів у Ніжині, але повністю заборонити духовне життя православних українців не міг. Відомо, що ніжинські козаки та міщани неодноразово повставали проти національно-релігійних утисків. Одним їз перших дерев’яних храмів відбудованого на початку XVII століття Ніжина стала церква Різдва Богородиці, зведена місцевими жителями на тому місці, де зараз височить Свята Покрова. Ніжинці ніби навмисне, як виклик поневолювачам, збудували цей православний храм біля самих бастіонів укріпленої Цитаделі або Замку, де стояли урядові війська. Коли побудований храм, ми не знаємо, але в тридцятих роках XVII століття він вже активно діяв. Про це свідчить напис рукою священика Іоанна Хоминського на богослужбовій книзі "Трифолой” про те, що подаровано її до храму Різдва Богородиці від братства шпиталю у 1633 році. Отже, при храмі діяли братство і шпиталь, що свідчить про міцне становище парафії.

Буквально через кілька років після того ніжинці на місці попереднього храму Різдва Богородиці збудували нову церкву на честь свята Покрова Богородиці. Народні перекази пов’язують цю подію з відкриттям в Ніжині Покровського ярмарку. Вірогідно, подія ця трапилася не пізніше 1636 року. Цю думку підтверджує, зокрема, рукописне Євангеліє, напис на якому свідчив, що подаровано воно в ніжинський храм Покрови Богородиці міщанкою Марією Єфремовою 16 грудня 1636 року. Ця безцінна реліквія тривалий час зберігалася в ризниці Покровської церкви.

Як уже зазначалося, присвячено цей храм було запровадженню в Ніжині одного з найвідоміших ярмарків.

Історія Ніжинських ярмарків сягає корінням сивої давнини, тих часів, коли на початку ХУІІ століття відбулося відродження міста після кількох століть занепаду. Від того часу Ніжин перетворюється на визначний адміністративний, культурний та торговельно-економічний центр Лівобережної України. Розташоване в самому центрі Лівобережжя, на перетині сухопутних шляхів, що з”єднували Київ, Задніпров”я, Крим, Польщу, Туреччину, країни Близького Сходу та Східної Європи з Росією, Поволжжям та Сибіром, місто Ніжин поступово перетворилося на центр зосередження різноманітних товарів. Місцеві та приїжджі купці в численних складських приміщеннях, підвалах та коморах накопичували та зосереджували товари, щоб потім розвозити на торги та ярмарки по іншим регіонам. На складські приміщення під час ярмарків перетворювалися навіть підвали ніжинських церков та монастирів. Заповзятливі священики та ченці здавали їх в оренду приїжджим комерсантам.

Як свідчать записи в старовинних магістратських книгах нашого міста, в ХУІІ -ХУІІІ століттях в Ніжині щорічно відбувалися три ярмарки, приурочені до трьох релігійних свят: Всеїдний (на так званому Всеїдному тижні, під час загальниць перед початком Великого Посту), Троїцький та Покровський. Кожний з цих ярмарків тривав до двох тижнів, а річний обіг купецьких капіталів на них сягав величезної на ті часи суми - 1 млн. карбованців.

Німецький вчений-мандрівник Гільденштедт, який відвідав Ніжин в жовтні 1774 року, як раз під час Покровського ярмарку, визнав його за найважливіше в торговельному відношенні місто, з яким не може зрівнятися й Київ. У 1786 році український дослідник О.Шафонський писав: ”Нежин не только в Черниговском наместничестве, но и во всей Малой России один такой город, который торговым называться может и который многим великороссийским городам в своем торговом значении не уступает. В нем не в одни ярмарки, но и во всякое время всякие товары и нужныя для дому съестные и питейные вещи сыскать можно”. А в 1790-х роках член Вільного економічного товариства в Петербурзі В.Фрізе свідчив: ”Самым выдающимся торговым пунктом Малороссии был Нежин, направляющий продукты Украины к западной границе - в Молдавию, Валахию, Бессарабию, Лейпциг и Данциг. Вся торговля этого города была в руках греков... Другие города этого края почти не имели значения в торговом отношении. Киев представлял совершенно второстепенную величину.”

Найбагатшим та найпопулярнішим серед ніжинських ярмарків був саме Покровський. І не тільки тому, що був присвячений великому православному святу, яке так шанували в Україні, але ще й тому, що співпадав із завершенням сезону сільськогосподарських робіт. Отже, на Покровському ярмарку можна було придбати не лише предмети розкошу, але й зробити запаси харчів та фуражу на довгу й сувору зиму.

Особливою популярністю у покупців на ярмарку користувалися славнозвісні ніжинські огірки та тютюн. Великий попит мали вироби місцевих ремісників: гончарів, ковалів, слюсарів, замочників, кушнірів, оружейників, ювелірів ("сріблярів” та "золотарів”), калачників. Обов’язковими персонажами ярмарку були оспівані в народних піснях чумаки, які привозили з Криму сіль та рибу. Місцеві торговці приганяли на ярмарку цілими стадами велику й дрібну рогату худобу.

Але найбільшої слави ніжинськми ярмаркам приносили закордонні товари, якими торгували ніжинські греки. Чого тут тільки не було! Коштовні голандські, французькі, англійські сукна та вироби з них, шампанські, угорські та волоські вина, екзотичні заморські фрукти та солодощі, порцелянові вироби з Саксонії, шовк та коштовності з Венеції, австрійські залізні коси та зброя, шуби та хутра із Сибіру, вовняні та шовкові тканини з мануфактур Москви та Петербургу, червона риба та ікра з Астрахані, кава та прянощі з Туреччини. Навіть екзотичні товари з Кітаю та далекої Індії інколи потрапляли в українське місто Ніжин.

Розмаїття товарів на прилавках численних крамниць та яток надавали Ніжину надзвичайно святкового та привабливого вигляду. На галасливе торжище перетворювалися не тільки торговельні ряди та відведені для цього майдани, але й звичайні вулиці міста. А кого тільки не було в ті дні на вулицях Ніжина! Тут можна було зустріти і заможних міщан з родинами, і селян з навколишніх сіл, і вусатих та чубатих запорозьких козаків, і бородатих московитів... Сліпі музиканти-кобзарі та лірники співали народні пісні та думи про героїчну минувщину України. З різних місць лунала українська, російська, білоруська, грецька, польська, турецька, єврейська, молдавська, іранська, циганська мова. Не ярмарок, а справжнє свято!

Розуміли наші предки й те, що торгівля є важливою запорукою суспільного добробуту. Тому й вкладали вони свої капітали у благодійні справи, будували храми, школи, лікарні. Сучасний мурований Покровський храм побудований у 1757--1765 роках на кошти релігійної громади, до якої входило чимало заможних купців. Первісно храм увінчував високий купол з двома заломами, характерний для традиційної української архітектури бароко XVII-ХУІП ст., який сьогодні, на жаль, не зберігся. У XIX ст на захід від храму було зведено гарну двоярусну дзвіницю, яка чудово доповнила архітектурний ансамбль храму.

В середині XVIII ст. біля Покровського храму знаходилася геила дерев'яна церква Костянтина та Олени. при якій діяли парафіяльна школа та шпиталь, що утри­мувалися на кошти громади та благодійницькі пожертви. В 1873 році на її місці за проектом Інженера Л. Садовського було зведено кам'яну Миколаївську церкву.

З середини Покровську церкву прикрашено олійним розписом, який частково зберігся до наших днів і свідчить про високу майстерність місцевих іконописців XVIII століття. На жаль, не зберігся чудовий за своїми художніми якостями іконостас храму Відомо, що всі ікони Святої Покрови були оздоблені срібними ризами. Яскравим витвором місцевих майстрів художнього лиття були мідні посріблені Царські Врата іконостасу.

Покровський храм, саме так, як і свято Покрови, пов'язаний з ним багатолюдний Покровський ярмарок, набули великої популярності не тільки в Ніжині, але й за його межами. Розуміли наші предки й те, що торгівля є важливою запорукою суспільного добробуту. Тому й вкладали вони свої капітали у благодійні справи, будували храми, школи, лікарні. Так, у 1630-х роках, на честь запровадження Покровського ярмарку, ніжинці побудували тоді ще дерев”яну Покровську церкву, а при ній - шпиталь та школу. У 1757-1765 роках козаки та міщани Ніжина збудували на місці попереднього дерев”яного храму нову муровану церкву. Не  дивно,  що  один  з  найдавніших  храмів  Ніжина присвячено Пресвятій Богородиці. Адже ж Діва Марія з давніх давен шанувалася у нас як заступниця України Іа покровителька запорізького козацтва. Досить згадати, що у самій Запорізькій Січі існувала церква Покрови Бо­городиці, а однойменна чудотворна ікона захищала козаків під час небезпечних військових походів.

Срібні Царські Врата іконостасу Покровської церкви у Ніжині.
Фото з архіву І.Г.Спаського, 1927 р.

Доля Святої Покрови в Ніжині, як і доля багатьох інших храмів України, була сумною. У 1960-х роках церкву закрили за наказом місцевих чиновників, а релігійну громаду виставили просто на вулицю. Розбили іконостас, потрощили ікони, спалили Богослужебні книги... На будівельні матеріали розтягли навіть церковну підлогу. Старі люди досі пам'ятають, як скидали з дзвіниці церковний дзвін. Існував навіть проект пристосування храму під краєзнавчий музей, а теплу Ми­колаївську церкву місцева влада просто переобладнала на спортивний зал.

Так чи інакше, але за якихось два десятки років храм довели до повної руїни. Так І височіла Свята Покрова над містом своїми проваленими склепіннями...

Але, зрештою, в березні 1993 року було здійснено перший крок на шляху, до відродження храму: його повернуто релігійній громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату. Відбулося це. на жаль, не без прикрих непорозумінь між місцевими чиновниками та громадою. Але з того часу регулярно триває служба Божа у теплій Миколаївській церкві.

Символічно, що відбудова старовинної Покровської церкви, справжньої окраси нашого стародавнього міста, співпала з відродженням славнозвісного Покровського ярмарку. Це не тільки свідчення того, що ніжинці шанують традиції минулого, але й ознака нашого духовного та економічного відродження сьогодні.

Олександр Морозов